Визнання ознак обману та помилки як підстава недійсності правочину

Abstract

У статті визначено дефініцію обману при вчиненні правочину. Обґрунтована різниця між фіктивним і удаваним правочином. Розглянуто питання стосовно пороку волі в правочинах, вчинених під впливом обману, так само як і в правочинах під впливом помилки. Проаналізовано, що на даний час є неодностайність позицій у науковців з приводу того, хто може звернутись із позовом до суду про визнання правочину недійсним. Автором розкрито сутність помилки. Відзначено, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. // The article defines the definition of deceit in committing the transaction. A substantiated difference between a fictitious and self-sufficient transaction. The issues regarding the vice of will in the laws committed under the influence of deception, as well as in the laws under the influence of mistakes. It is analyzed that at present there is an alert position of positions in scientists regarding who may apply to a lawsuit to a court recognition invalid. The author discloses the essence of the mistake. It was noted that an error due to its own negligence, ignorance of the law or the wrong interpretation by one of the parties is not a reason to recognize the transaction invalid.