Пам'ять-буття в етиці свободи та самоздійснення

Abstract

Сьогодні етика свободи та самоздійснення особистості виглядає дещо ілюзорно. Індивід, що має природне право на свободу та самовизначення, не вміє його здійснити. Соціальні інститути, які декларують, підтримують і захищають ідею свободи особистості, виявляються головним гальмуючим фактором на шляху реалізації цієї ідеї. Повноцінне виконання майже будь-якої соціальної ролі у цивілізованому суспільстві потребує інструментального мислення. Досліджуючи цю ситуацію, ми спостерігаємо поступовий дрейф від гуманістичних цінностей самоздійснення до трансгуманістичної ідеї антропотехнологічних перетворень людини. Стан внутрішнього та зовнішнього конфлікту наочно ілюструє сучасний перерозподіл практик пам’яті – базової складової людської свідомості, що протягом життя визначає ціннісні орієнтири особистості. Саме проблемі домінування пам’яті-володіння та згасання культури пам’яті-буття присвячена ця стаття